Що називають лишайниками?

Лишайники – биоиндикаторы.

Лишайники

Лишайник — симбіотичний організм, до складу якого входить два компоненти: водорость — автотрофний фікобіонт і гриб — гете­ротрофний мікобіонт. Подвійну природу лишайників у 60-х роках
ХІХ ст. відкрив німецький ботанік С. Швенденер. Не обов’язковим компонентом лишайників необхідно вважати азотофіксуючі бактерії, які зустрічаються у складі лише частини лишайників. Бактерія здат­на засвоювати атмосферний азот. Амінокислоти, утворені в процесі фіксованого азоту, є додатковим джерелом азотного живлення тих лишайників, в яких є азотбактер. Однак наявність азотобактера в лишайниках не обов’язкова, тому його не можна вважати третім компонентом лишайників.

До складу лишайників входять синьо-зелені або зелені найпро­стіші водорості, одноклітинні або нитчасті життєві форми. Водорость синтезує органічні речовини в результаті процесу фотосинтезу, яки­ми користується і гриб. Гриб захищає водорость від пересихання, а також забезпечує водою і мінеральними речовинами, які бере з по­вітря. До складу лишайників входять гриби класу аскоміцети і знач­но рідше базидіоміцети.

Лишайник являє собою не лише корисний симбіонт, але і склад­ну форму паразитизму. У лишайників спостерігається толерантний (терпимий) паразитизм гриба на водорості, так як після штучного розділу компонентів лишайника водорость продовжує існувати, а. гриб гине.

Ростуть лишайники на різних субстратах (камінь, ґрунт, кора дерев, скло і т.д.) у різних кліматичних зонах, вростаючи в субстрат або прикріплюючись за допомогою рідзин. Лишайники дуже чутливі до чистоти повітря, не переносять сірчистих газів.

Класифікуються лишайники за формою тіла:

накипні (коркові), які мають вигляд нальотів або кірочок, вро­стають у субстрат і практично від нього не відокремлюються (верукарія);

листяні, талом яких має вигляд розчленованих пластинок, що прикріплюються до субстрату рідзинами (пармелія) ;

кущові, талом яких має вигляд дихотомічно розгалуженого кущика висотою до 15 см, що прикріплюється до субстрату рідзинами (кладонія).

Листкові

Накипні

Кущові

За анатомічною будовою слані лишайники бувають гомеомерні та гетеромерні.
 У гомеомерних лишайників гіфи гриба і клітини водорості розміщені рівномірно по всій товщі слані. У гетеромерних клітини водорості розміщені в спеціальному шарі, що називається гонідіальним. Таким чином, у гетеромерної слані розрізняють зов­нішній корковий шар зі щільно переплетених гіф міцелію гриба, гонідіальний шар з водоростей, до яких підходять гаусторії гриба, серцевину з рихло переплетених гіф міцелію гриба та нижній кор­ковий шар зі щільно переплетених гіф міцелію гриба. Через нижній корковий шар проходять рідзини.

Забарвлення, лишайників дуже різноманітне (сірувате, сірувато- зеленувате, коричнювате, жовте, оранжеве і майже чорне) і зумовле­не наявністю лишайникових кислот.

Ростуть лишайники дуже повільно: коркові приростають 1-8 мм, кущові — 1-3 см за рік.

Лишайники, як цілісний організм, розмножуються лише вегета­тивно. Вегетативне розмноження здійснюється частинами слані, брунькуванням, соредіями та ізидіями. Соредії являють собою кілька клітин водорості, обплетених гіфами міцелію гриба. Утворюються соредії в гонідіальному шарі, розрихлюються, розриваючи верхній корковий шар. На місці розриву утворюється сораль. Соредії виду­ваються вітром або вимиваються водою. Ізидії являють собою кілька клітин водорості обплетених гіфами міцелію гриба і зовні покриті корковим шаром. Утворюються як вирости на верхньому корково­му шарі і, відламуючись, розповсюджуються.

Крім цього, обидва компоненти лишайника зберегли здатність розмножуватися самостійно. Водорості розмножуються вегетативно (поділом клітин) або безстатево (автоспорами). Здатність утворювати зооспори і статеве розмноження редуковані. Гриби лишайників розм­ножуються статево. В аскоміцетів утворюються плодові тіла: апотеції або перитеції. Перитеції занурені в талом і мають вигляд темних кра­почок, а апотеції розміщені зовні і мають вигляд подушечок, блюде­чок або дисків. Статеве розмноження здійснюється з утворенням ста­тевих органів. Аскогон запліднюється спермаціями (пікноспорами), що розвиваються в спермогоніях (пікнідах). Спермації — одноклітинні гаплоїдні утворення. Спочатку виникають дикаріони, ядра яких зли­ваються з утворенням зиготи, з якої розвивається аска з 8 акоспора- ми. У багатьох грибів лишайників статеве розмноження редуковане.

Новий лишайник утворюється лише у тому випадку, коли спори гриба і клітини водорості попадуть на субстрат поруч і будуть таки­ми, що вже жили у складі лишайника.

Представники: рамалін, умбілікарія істівна, бріонія, лобарія, ксанторія, цетрарія, тіландсія, уснея, ягель (оленячи «мох»), ліканора, тампонія та ін.

Ксанторія настінна — листяний лишайник з гетеромерним та- ломом, що має жовте або жовтогаряче забарвлення. Росте ксанторм на корі дерев, на обробленій деревині в добре освітлених та багатих на азот місцях. Зверху і знизу слань покрита корковим шаром, які за будовою не різняться. Верхній корковий шар забарвлений лишай­никовими кислотами. Під верхнім корковим шаром — гонідіальний, в якому зелені, кульчасті, одноклітинні водорості, до яких підходять гіфи міцелію гриба. За ним серцевинний шар з рихло переплетених гіфів гриба.

Лишайник розмножується вегетативно соредіями та частинами талому. Крім цього, водорость розмножується окремо (автоспорами), а гриб з класу аскоміцети — конідієспорами і статево. При статево­му розмноженні утворюється апотецій блюдечковидної форми. Звер­ху в апотеції знаходиться гіменіальний шар, який складається з рих­ло переплетених гіфів гриба. З боків апотецій обмежований корковим шаром з частково прилягаючим до нього гонідіальним. Гіменіаль- ний шар покритий зверху епітевдом.

Значення лишайників у природі та для людини

Як автогетеротрофні компоненти біогеоценозів, лишайники од­ночасно акумулюють сонячну енергію і розкладають органічні і міне­ральні речовини. Вони першими використовують субстрати, непри­датні для інших рослин, поступово руйнують їх, даючи змогу оселятися іншим рослинам.

Довговічність, стійкість, невибагливість до несприятливих умов середовища робить лишайники в деяких біогеоценозах (наприклад, тундрових) основними рослинними компонентами.

Лишайники є індикаторами чистоти повітря: чим вища забруд­неність повітря, тим менше лишайників у цьому регіоні. При цьому відмічається послідовне зникнення лишайників: спочатку вимирають кущисті, потім листяні, а останніми — накипні лишайники.

Лишайники тундри (ягель) — основний корм для північних оле­нів, марлів, кабаргів, косуль, лосів, білок, полівок. Інші види лишай­ників, наприклад, цетрарію ісландську (види кладонії) поїдають свині, вівці, корови.

Багато видів лишайників продуктують антибіотичні речовини (наприклад, уснінову кислоту). На основі цієї кислоти створюються протизапальні препарати (при застарілому катарі, кровохарканні та при інших легеневих хворобах). Деякі види (пармелія, рамалін) ви­користовують у парфумерії.

В Японії, Китаї в харчуванні використовують крупнолистковий лишайник — умбілікарія їстівна. З цього лишайника готують деліка­тесний продукт іватаке.

Багато індійців із заходу Північної Америки використовують в їжу бородатий лишайник бріонію. Велику вагу у голодний час мав кірковий лишайник, поширений у степах та напівпустелях конти­нентальної Азії, а також Північної Африки. В Східній Туреччині його називають «чарвним зерном», у Казахстані — «земляним хлібом».

Листяні лишайники неодноразово рятували життя пілотам, що потрапляли в аварію в Канадській Арктиці.

Використовуються лишайники і в приготуванні алкогольних напоїв (вони часто збагачені складними цукрами), у виробництві пива (як замінник хмелю).

Лишайник пармелію додають у тютюн для утримання особливо­го аромату.